Субота, 29.04.2017, 20:31
Головна Реєстрація RSS
Вітаємо Вас, Гость



Випадкове оголошення
Наше опитування
Ваша стать?
Всього відповідей: 179
Реклама
Форма входу
Логін:
Пароль:
Категорії
Рідний край [39]
Статті про наш рідний край
Наші спортивні досягнення [3]
В даній категорії розміщуються матеріали стосовно спортивного життя нашого міста та району.
Наші земляки [67]
В цьому розділі розміщуються статті про жителів нашого краю.
Творчість Христинівчан [17]
В цьму розділі розміщуються вірші та проза, написані нашими земляками.
Освіта, культура [13]
Різне [10]
Східнотрипільська культура на землях христинівщини [10]
Автор матеріалу - Петро Іванович Горохівський

Пошук
Курси валют
Ціни на паливо
Цены на бензин
Найближчі свята
Календар свят і подій
Статистика порталу
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Статистика користувачів

Сьогодні завітали

»Зареєстрованих на порталі
Всього: 921
Нових за місяць: 0
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
» З них
Хлопців: 699
Дівчат: 222


Лічильники статистики

Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Наші земляки

Подвиг партизанів та підпільників незабутній

   День партизанської слави відзначають щорічно 22 вересня для вшанування подвигу партизанів та підпільників у період Великої Вітчизняної війни. Ми не повинні забувати про тих людей, які пройшли крізь найскладніші випробування, відстояли право людей на свободу, врятували нашу країну та світ від нацизму. І ми вшановуємо всіх тих, хто подарував майбутнє нам та нашим нащадкам.

   Підпільницький рух Христинівки – гордість жителів нашого міста та села Христинівка. Комсомолець Іван Кравчук та три молоді комуністи ще на початку війни, утікши з німецького полону біля Умані, поклялися віддати всі сили священній боротьбі, щоб не топтав ворог наших квітучих нив, не заносив кривавого ножа над старим батьком, не затягував петлі на шиї матері.

   Командиром створеної підпільно-диверсійної групи вибрали Кравчука. Степан Городнюк і Михайло Тодорчук дістали зброю, Іван Кравчук влаштувався на вантажну службу на ст. Христинівка, щоб проводити там підпільну роботу серед залізничників. Крім того, знаючи графіки руху і маршрути поїздів, звідси зручніше було керувати диверсіями на залізниці. До групи скоро приєднались брати Панченки – Олександр і Василь та молода вчителька Євдокія Іщук. На початку 1942 року Кравчук зблизився на залізниці з Петром Плахотнюком, Іваном Сокуром та Володимиром Авраменком. Дізнавшись, що вони комсомольці, Кравчук запропонував їм вступити до підпільної групи. Та виявилося, що в них уже існує подібна організація, якою керує старший політрук Григорій Рожков (підпільна кличка Ткаченко). Залізничники охоче приєдналися до групи Кравчука.

   Більшовицько-комсомольське підпілля зміцніло і тепер приступило до активних дій. Ті, хто працював на залізниці, направляли вагони не за призначенням, знищували документи на вантажі. А в травні 1942 року на перегоні Шукайвода – Севастянівка підпільники розібрали колію і ворожий ешелон, що йшов на схід, полетів під укіс. На 12 годин був затриманий рух на залізниці.

   В цей час до групи месників приєдналися Євгенія Єфременко та брат Василя і Олександра Йосип Панченко, військовий фельдшер, який утік з полону аж із самої Німеччини. 16-річна Лєна Іщук стала розвідницею і вірною помічницею своєї сестри Марії Тодорчук, а 12-річний Стьопа теж не хотів відставати від брата Михайла Тодорчука.

   У жовтні 1942 року група Тодорчука недалеко від станції Христинівка пустила під укіс другий ешелон. Заметушились гестапівці. Почалися масові арешти, 85 заручників схопили озвірілі фашисти, але натрапити на вірний слід не вдалося. 22 заручники були розстріляні на місці аварії, а інші пропали безвісти. Лише п’ятьом пощастило врятуватися. Яків Керез, Олександр Кукулинський, Михайло Юхимчук, Петро Миколайчук та Олександр Петров стали міцним і надійним поповненням підпільно-диверсійної групи. Машиніст Телятник узяв з собою в небезпечну дорогу і 15-річного сина, якого любив величати Миколою Миколайовичем. Тепер підпільники утворили дві групи. Сільською керував Михайло Тодорчук, а на станції – Петро Плахотнюк. Вони дістали радіоприймач, поширювали листівки, переховували радянських бійців, які тікали із концтаборів. Поранених влаштовували в с. Верхнячці, де їм таємно надавали допомогу лікар Кривенко та фельдшер Зіна Кошова.

   8 жовтня залізнична аварія трапилась на ст.Христинівка. Це Петро Миколайчук, перевівши стрілки, на маневровий пустив транзитний ешелон, навантажений зерном і заводськими верстатами.

   Хоробрі месники все більше і більше наводили жах на фашистів. Все частіше в селі і на станції з’являлися листівки. З вагонів безслідно зникала зброя, а ворожі гармати з Христинівки на схід уже прямували з розбитими замками. Коли диверсійна робота набувала все більшого розмаху, сільська поліція несподівано заарештувала Кравчука. Ясно було, що хтось вислідив і доніс у гестапо.

   У гестапо прямих доказів не було. Лише підозра. Та це не заспокоювало командира підпільно-диверсійної групи, бо хоч нічого не вивідали шпигуни, але вони вже натрапили на слід.

   По дорозі в Німеччину Кравчук утік і повернувся до Христинівки. Шпигуни шастали всюди, але підпільники були невловимі. Та з кожним днем їм ставало все важче і небезпечніше проводити підривну роботу. Налагодивши зв’язок з партизанським загоном Теліченка з села Верхнячки, вони домовились приєднатись до нього. Тільки цьому не судилося здійснитись. Загін під час однієї з операцій біля Яроватки потрапив у засаду і поніс численні втрати. Партизани, що залишилися, влилися до диверсійної групи.

   В квітні 1943 року Михайло Тодорчук зв’язався із партизанським загоном, що діяв у гайсинських лісах, і скоро христинівська підпільно-диверсійна група увійшла до складу першого полку ім. Леніна другої партизанської бригади.

   Командир загону товариш Кондратюк поставив перед підпільниками завдання: тримати постійний радіозв’язок з Москвою, збирати зброю, залучати надійних людей до організації, чинити постійні диверсії на залізниці. Поряд з цим негайно треба було організувати надійні квартири, щоб на деякий час переховати людей, які прибували в загін. До розмови час від часу приєднувався і начальник служби загону, що мав підпільну кличку Планета. Балакучий і жвавий, він усім цікавився, розпитував, намагався давати поради, підказки.

   Скоро квартири були підготовлені. Планета прибув у Христинівку. Познайомившись із справами, він схвалив підпільників за оперативність і вмілу конспірацію. Особливо йому сподобалося сховище під хатою у Тодорчука, вхід до якого вів через духовку.

   14 червня 1943 року знову полетів ворожий ешелон під укіс за 500 метрів від семафора. За вдало проведену операцію командир загону виніс підпільникам подяку. Цю звістку в Христинівку приніс Юрій Планета. Та в нього справи були не тільки в Христинівці. Якось треба було терміново виїхати в Маньківку, щоб розшукати радянських командирів, які там переховувались, і провести до загону. Машиніст Яків Керез провіз його на паровозі до Поташі і назад. Попрощався Планета з христинівцями і вирушив до Гайсина. По дорозі його схопили гестапівці. А будинок Христинівської жандармерії вдень і вночі пильнували кілька підпільників, причаївшись у надійних схованках. Хто переступить його поріг, боягузливо оглядаючись? Хто став провокатором?

   Планета з гестапівцями поспішав до Панченків. І знову той же умовний стук у вікно. Знову ж та підла посмішка жалюгідного зрадника.

   Брати Йосип, Олександр і Василь востаннє вийшли з рідної хати, де на долівці у розпачі билася мати, посилаючи прокляття гітлерівцям. Тієї ночі гестапівці схопили 16 підпільників. А машиніста Кереза при спробі втекти догнала автоматна черга. Лише небагатьом вдалося уникнути арешту. Планета видав усі явки, склади продовольства та боєприпасів. Підпільників кинули до Уманської в’язниці, а через кілька днів на околиці міста був схоплений Степан Городнюк. Почалися жахливі допити під тортурами. Месники трималися мужньо. Не страх смерті, а люта ненависть до ворога палала в їхніх очах. З кожним днем все нові й нові муки вигадували гестапівці. Михайлу Тодорчуку перерізали жили, і він після того вже не володів руками. Його дружину Марію, вагітну жінку, били до непритомності. Чоловікам виривали нігті, викручували руки, закладали у двері пальці і тиснули, аж поки чувся тріск переламаних кісток. Городнюк за кілька днів став зовсім сивим. Замученого, у кривавих синцях його тепер важко було впізнати. Тільки очі, глибокі розумні очі, говорили про незламність його волі. А Планета слизнюком крутився навколо катів, ніби відчуваючи якусь насолоду від людських страждань. Усе, що тільки міг знати, розповідав ворогам про кожного підпільника.

   Тим часом партизани і підпільники, яким вдалося уникнути арешту, жорстоко мстили ворогам. Лише протягом серпня було вчинено кілька залізничних диверсій. Командир партизанського загону Кондратюк дав наказ розвідати про охорону в’язниці і визволити заарештованих. Зв’язкова Лєна Іщук крадькома передала у в’язницю записку. Підпільники у відповідь на крихітному папірці накреслили план і розташування варти. Марія Тодорчук, розвантажуючи твердий, як камінь, наполовину з просяною мукою хліб, передала Лєні папірець. І не помітила, як за нею стежили хижі очі невідомої жінки, яка теж чомусь опинилась за колючим дротом. Як дорогоцінний скарб, схопила Лєна той клаптик паперу. Не чуючи під собою землі, поспішала в Христинівку, і серце в юних грудях тріпотіло, мов сполохана пташка. А навздогінці за нею мчали гестапівці. Увійшла дівчина у хату, розчесала довгі коси і стала заплітати. Збиралася в нову дорогу – до партизанів. І тут принесло поліцая. Принишкла Лєна в іншій кімнаті, а той почав плести батькам різні теревені, підозріло поглядаючи навколо. Незабаром з’явилися два гестапівці. Так і забрали Лєну з незаплетеною косою. Скрутивши до болю руки, три озброєних до зубів хижаки повели її. Повели юну і горду навіки з батьківської хати. Дівчину чекали ті ж страхітливі муки, що й інших підпільників.

   І 17 нескорених месників незабаром померли. Розстріляли їх у Сухому Яру, біля Умані. Це було в ніч на 22 листопада 1943 року. Стьопу вивезли до Німеччини. Одна Лєна Іщук залишилася у в’язниці, її катували майже кожного дня. І вже перед самим приходом радянських воїнів, 7 січня 1944 року, дівчину повезли на страту. Коли Лєна побачила на вулиці гурт людей, то вона гордо підняла голову і на повний голос гукнула:

   – Люди, бийте фашистів! Наші близько!

   Із підпільників, що були заарештовані, залишився в живих тільки Стьопа Тодорчук, який повернувся з Німеччини після великої Перемоги. Хоробрі патріоти-підпільники до останньої хвилини були вірні Батьківщині, за яку віддали свою молодість, своє життя. Ось вони, сміливі й відважні. Тодорчук Михайло, Тодорчук Марія, Городнюк Степан, Іщук Лєна, Панченко Йосип, Панченко Олександр, Панченко Василь, Іщук Євдокія, Керез Яків, Миколайчук Петро, Кукулинський Олександр, Юхимчук Михайло, Рожков Григорій (Ткаченко), Телятник Микола (батько), Телятник Микола (син).

   Разом з підпільниками загинули також верхняцький лікар Кривенко та фельдшер Зіна Кошова.

   Дорогою ціною заплатила Христинівщина, як і весь український народ за мирне небо над головою. Ми, нащадки героїв, завжди будемо пам'ятати і шанувати їх подвиг.

Використано матеріали з «Історії села Христинівка»,
підготовленої О.В. Нагайчуком та учнівською пошуковою групою

Категорія: Наші земляки | Додав: admin (17.01.2011)
Переглядів: 3288 | Теги: історія, підпільник, війна, партизан | Рейтинг: 1.0/1