Всупереч законам фізики - Наші земляки - Каталог статей - Христинівчани
Середа, 22.02.2017, 02:42
Головна Реєстрація RSS
Вітаємо Вас, Гость



Випадкове оголошення
Наше опитування
Чи подобається Вам новий дизайн сайту?
Всього відповідей: 213
Реклама
Форма входу
Логін:
Пароль:
Категорії
Рідний край [39]
Статті про наш рідний край
Наші спортивні досягнення [3]
В даній категорії розміщуються матеріали стосовно спортивного життя нашого міста та району.
Наші земляки [67]
В цьому розділі розміщуються статті про жителів нашого краю.
Творчість Христинівчан [17]
В цьму розділі розміщуються вірші та проза, написані нашими земляками.
Освіта, культура [13]
Різне [10]
Східнотрипільська культура на землях христинівщини [10]
Автор матеріалу - Петро Іванович Горохівський

Пошук
Курси валют
Ціни на паливо
Цены на бензин
Найближчі свята
Календар свят і подій
Статистика порталу
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Статистика користувачів

Сьогодні завітали

»Зареєстрованих на порталі
Всього: 921
Нових за місяць: 10
Нових за тиждень: 1
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0
» З них
Хлопців: 699
Дівчат: 222


Лічильники статистики

Яндекс.Метрика
Головна » Статті » Наші земляки

Всупереч законам фізики

   Льотчик із Христинівщини довів, що людина зі сталевою волею й гарячим серцем здатна творити чудеса.

   Втративши в бою з німецькими винищувачами одне око, льотчик з Великої Севастянівки Іван Драченко вижив, утік з полону й до кінця війни встиг заслужити в повітряних боях три ордени Слави і зірку Героя.

   Око вирізали німці... Бо врятувати його було неможливо.

   Предки Івана Григоровича – селяни – століттями жили у Великій Севастянівці на Христинівщині. За переказами, вони брали участь у будівництві уманської "Софіївки"...

   Іван Драченко народився 15 листопада 1922 року. Закінчивши середню школу і Ленінградський аероклуб, пішов служити в армію. Після початку війни відучився у Тамбовській військовій авіаційній школі пілотів і вже невдовзі опинився на фронті, за штурвалом літака-штурмовика Іл-2. Під Курською дугою, знищивши 3 танки, 4 зенітки й 20 бойових автомашин ворога, став кавалером ордена Червоної Зірки.

   У липні 1943 року, рятуючи командира, пішов на таран ворожого літака. Драченко зумів вистрибнути, врятувався на парашуті й повернувся у свою частину.

   А 14 серпня на Драченка чекало ще одне випробування. Під час повітряного бою його літак було збито. Іван Григорович знов вистрибнув з парашутом, але цього разу не так щасливо – на землі потрапив до рук гітлерівців. Крім того, під час бою він отримав численні поранення, в тому числі й обличчя. У полоні втратив праве око.

   Про те, як це сталося, розповів льотчик-штурмовик Петро Кацевман. "Що тільки не писали про цю історію у радянські часи!.. І що око йому німці-звірі спеціально вирізали за те, що він відмовився стати зрадником і літати у Власова... Згодом, уже в 1990-ті, писали інакше, що операцію на пораненому оці йому зробив радянський полонений лікар у лазареті в полтавському концтаборі для військовополонених, але операція виявилася невдалою. Але це ж усе неправда. Німці самі привезли взятого в полон пораненого Драченка у свій офіцерський госпіталь, зробили йому дві унікальні пластичні операції, видалили око, яке було вже неможливо врятувати, вставили чудовий очний протез і тільки після цього відправили у табір для військовополонених".

   Коли фронт підійшов до Полтави, тамтешній табір евакуювали у Кременчук. По дорозі Драченку та кільком його товаришам вдалося втекти. За кілька днів поневірянь хлопцям вдалося дійти до лінії фронту, де їх у лісі знайшли радянські розвідники.

"То що, полетимо?.."


   Після двох місяців лікування у Москві Драченко почав збиратися назад на фронт. Під час виписки вмовив писаря, щоб той видав стандартну довідку про те, що такий-то направляється у свою частину для подальшого проходження служби. А лікарю, який мав підписати цю довідку, Драченко наобіцяв, що у своїй частині служитиме хоч ким, хоч механіком, хоч укладником парашутів. Невідомо, наскільки щирим був при цьому Драченко, але лікар не витримав натиску й підпис поставив...

   На станції Полтава Драченко випадково зустрів інженера зі своєї дивізії. Виявилося, що той ніяк не може знайти льотчика, який перегнав би в полк літак, що перебував на ремонті. "Добре, що на тебе натрапив! – зрадів інженер. – То що, полетимо сьогодні?.."

   Уже за кілька годин Іван Григорович повернувся до своєї частини – повітрям.

   "Товаришу майор, молодший лейтенант Драченко прибув для проходження подальшої служби!

   Подав документи. Той уважно прочитав припис.

   – Ну що ж, вітаю з поверненням у строй!

   Командир усміхнувся і міцно потис мені руку, бажаючи успіху в бойовій роботі. Ніхто й не здогадувався, що в мене тільки одне око", – згадував Драченко у своїй книжці "На крилах мужності".

   Розповів правду тільки кільком друзям. Ті погодилися допомагати – на перших порах були йому ведучими в бою, а після повернення підказували, як найкраще сісти. Обман відкрився тільки наприкінці війни: витираючи хустинкою штучне око, Драченко випадково змістив зіницю за повіку. Товариші по службі це побачили, і довелося в усьому зізнатися. Та війна вже добігала кінця, і кавалерові трьох орденів Слави та Герою Радянського Союзу Драченку дозволили долітати до кінця війни...

Орден за орденом

   Звісно, без ока було важко. В польоті Драченко часто відкривав ліхтар, наражаючись на небезпеку. Але... так було краще видно.

   Орден Слави ІІІ ступеня молодший лейтенант Драченко отримав улітку 1944 року під Яссами. Тут на два радянські штурмовики-розвідники "навалилося" дванадцять "мессершміттів". "Урятувала церковка в селі Єгорівка, – згадував Драченко. – Підскочив до неї й почав навколо дзвіниці робити віражі. Тут нас і залишили ворожі шуліки... Ледве дотягнув до свого аеродрому". Врятувався і другий літак. На машині Драченка техніки знайшли тоді 367 пробоїн. Та фотокамери дивом уціліли, і завдання з розвідки було виконано. Знімки виявилися настільки цікавими командуванню, що воно попросило зробити ще. Й Іван за кілька годин мусив летіти знов...

   Другий орден Слави Драченкові у вересні 1944 року дали за мужність, проявлену при знищенні ворожого залізничного ешелону. А третій орден одержав за місяць після цього – за 55 нових бойових вильотів. Оскільки нагороди йшли одна за одною, вийшла помилка: обидва ордени були ІІ ступеня. Цю помилку виправили тільки 1968 року: одну з нагород замінили орденом Слави І ступеня. Таким чином, Драченко став повним кавалером цього ордена, що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу.

   Та це ще не все. У тому ж жовтні 1944 року Драченко та кілька його товаришів зуміли, уникнувши зенітного вогню, знищити штаб танкового корпусу гітлерівців. За це їх було удостоєно звань Героя. Так Іван Драченко став одним із чотирьох повних кавалерів ордена Слави, що були удостоєні також звання Героя Радянського Союзу.

   Після війни Івана Драченка демобілізували. Він закінчив юридичний факультет Київського університету, певний час керував школою робітничої молоді, потім був директором палацу "Україна", заступником голови Ради з дослідження продуктивних сил Академії наук України. Помер наступного дня після свого 72-річчя, 16 листопада 1994 року.

   "Навряд чи з одним оком льотчик зможе при посадці правильно визначити відстань до землі. Він втрачає так званий глибинний зір. Від цього не втекти, це закон фізики".

   "– Вас називають людиною з легенди. Як ви до цього ставитеся? – спитав я. – Ніякої легенди не було, – відповів Іван Драченко. – Була жорстока війна, і щоб перемогти, треба було викластися повністю. Іншого шляху в нас не було".

Підготував: Юрій Килимник
Джерело: "Прес-Центр"

Категорія: Наші земляки | Додав: admin (15.10.2010) | Автор: Юрій Килимник W
Переглядів: 993 | Теги: статті, Земляки | Рейтинг: 0.0/0